Управління з питань туризму та курортів облдержадміністрації з метою популяризації пріоритетних видів туризму продовжує публікувати матеріали під рубрикою «Сільський зелений туризм: ВІД А ДО Я».

Сьогоднішня стаття буде присвячена темі правового регулювання сільського зеленого туризму. Одразу зазначимо, що ця тема є непростою, оскільки дана сфера є не до кінця законодавчо врегульованою і підпадає під дію ряду підзаконних актів. А тому управління буде вдячне за будь-які фахові коментарі, доповнення, роз’яснення і навіть спростування. Адже тільки завдяки спільним зусиллям державних органів, місцевого самоврядування, зацікавлених громадян, громадського сектору та бізнесу діяльність у сфері сільського зеленого туризму зможе зайняти достойне місце у житті сільських громад Тернопільщини.

1.Сільський зелений туризм є законним видом діяльності. Сільський зелений туризм визнано окремим видом туризму, розвиток якого є пріоритетним напрямом державної політики у статтях 4 та 6 Закону України «Про туризм», № 324 від 15.09.1995 р. Право особистих селянських господарств займатися сільським зеленим туризмом визначено і в статті 1 Закону України „Про особисте селянське господарство", № 742 від 15.05.2003р.

Хоча особливості здійснення сільського зеленого туризму як виду діяльності можуть визначатися лише окремим законом, проект Закону України „Про сільський та сільський зелений туризм" ще тільки прийнято за основу в 2004 році, але й досі не ухвалено Верховною Радою України.

Сільський зелений туризм як вид діяльності, що не відноситься до підприємницької, включає, зокрема, надання послуг з розміщення та харчування туристів. Ці послуги може надавати будь-яка особа без додаткових дозволів. Інші послуги, пов’язані з наданням туристичної діяльності (транспортні, екскурсійні тощо) вимагають додаткових дозволів, оскільки комплекс таких послуг передбачає отримання ліцензії.
Варто також перевірити, чи не прийняли місцеві державні адміністрації програми розвитку туризму, зокрема, сільського. Такі програми передбачають збір даних про власників садиб, які можуть надавати послуги з розміщення і харчування туристів, а також допомогу з інформування власників садиб про потенційних туристів і навпаки, інформування туристів про власників садиб, які надають послуги.

Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України „Про туризм").
Окремою формою підтримки в багатьох місцевих програмах визнано надання державною службою зайнятості дотацій безробітним, які підтвердили намір започаткувати власну справу в сфері сільського туризму і згодні зареєструватися як приватні підприємці.

2. Для надання послуг із розміщення та харчування туристів власнику садиби не обов'язково реєструватися як приватному підприємцю (стаття 9 Закону України „Про туризм"). Крім того, власник садиби може сплачувати внески на своє соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба.

Чи зможе власник садиби найняти працівника, якщо це буде необхідно, у розпал туристичного сезону? Так, зможе. Трудові договори між власником садиби, який не зареєструвався як підприємець, та працівниками укладаються тільки письмово І підлягають реєстрації протягом одного тижня у місцевому органі служби зайнятості за місцем проживання працівника (стаття 24-1 Кодексу законів про працю) (зразок договору додається).

3. Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. У статті 5 Закону України „Про туризм" це виписано дуже чітко і в Законі України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності"
№ 1775 від 01.06.2000 р ліцензії для цих видів діяльності не передбачені.

Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування застосовуються тільки до громадян, які зареєструвалися як підприємці. Незаконними є будь-які вимоги до власника садиби отримувати або показувати сертифікати, вказані у Правилах обов'язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування (затверджено Наказом Держстандарту № 37 від 27.01.1999 р.).

Власник садиби може звернутись із заявкою про таку сертифікацію або надання категорії своїй садибі як туристичного об'єкта добровільно, якщо це потрібно для задоволення запитів туристів. Але це його право, а не обов'язок (стаття 19 Закону України „Про туризм").

Також власник садиби не зобов'язаний мати освіту за спеціальністю „готельне господарство", щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів Проте, треба пам'ятати, що в разі наявності семи або більше номерів (окремих приміщень для розміщення туристів), власник садиби буде зобов'язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03 2004 р ).
Договори з розміщення туристів (оренди житла) можуть бути і письмовими, і усними. Але бажано скористатися письмовими зразками. У випадку, якщо туристи заподіють яку-небудь шкоду садибі, буде легше довести вимоги її власника.

Навіть за тривалого проживання туристів у садибі, треба пам'ятати, що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки у випадку, якщо строк дії договору перевищує 12 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України). Але щоб уникнути порушення пункту 9,1 Закону України "Про податок з фізичних осіб", строк перебування одного туриста власнику садиби, який не є підприємцем, краще вказувати не більше 15 днів. Тоді вимоги засвідчувати або реєструвати такі договори також будуть незаконними.

На вимогу туриста власник садиби може видавати заповнений власноруч документ, який зазначає строк розміщення, вартість основних і додаткових послуг, а також прізвище та ім'я туриста.

Важливо, що власники садиб, які не зареєструвалися як приватні підприємці, можуть укладати договори саме на розміщення туристів, а не їх туристичне обслуговування. Але власник садиби може укласти договори не з окремими туристами, а з туристичною фірмою,

4. Податки та збори щодо сільського туризму насправді можуть бути не такими обтяжливими, як виглядає під час читання понад 30 законів та декретів України про оподаткування.

Власнику садиби, який не зареєструвався як приватний підприємець, треба пам'ятати такі положення.

Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби оподатковуються за загальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 13%. Проте на цю суму не нараховуються збори на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування, оскільки власник садиби тільки надає у користування своє майно, а не виконує при цьому інші платні роботи чи послуги для туристів (лист Пенсійного фонду України N6 1852/04 від 27 02 2004 р ). Крім того, власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, а веде книгу обліку доходів, не зобов'язаний фіксувати свої витрати, пов'язані з розміщенням туристів у садибі. Річ у тім, що при поданні річної податкової декларації, власник садиби має право повернути собі 25% одержаного Від оренди житла доходу без додання документів, які підтверджують витрати, як це вимагається від підприємців. Таке право власника садиби передбачено в чинному додатку 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян № 12 від 21.04.1993 р. Якщо приватні підприємці мають сплачувати податок з доходів авансом щоквартально, то власник садиби може сплачувати податок з доходів від надання послуг із харчування туристів на підставі річної декларації (якщо ці доходи не звільнені від оподаткування згідно з наступним абзацом), або протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу в частині доходів від розміщення туристів

Щодо надання послуг з харчування туристів, то дуже важливим є те. що пункт 4.3.36 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 р. звільняє від сплати податку доходи, отримані від продажу вирощеної власником у своїй садибі сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки. При чому садиба має бути надана для ведення особистого селянського господарства без збільшення паю. чи з присадибною ділянкою житлового будинку.

Власник садиби має подати туристам (на їх вимогу) довідку про своє право отримувати такі доходи без утримання податку. Форму довідки затверджує Кабінет Міністрів України.

5. Власник садиби, який хоче припинити діяльність у галузі сільського зеленого туризму, не має виконувати якісь додаткові формальності, якщо він не зареєстрований як приватний підприємець.

Процедура припинення реєстрації фізичної особи-підприємця визначена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755 від 15.05.2003 р. Вона є доволі тривалою і тому власнику садиби треба ретельно обміркувати, чи потенційна кількість туристів і доходи від їх обслуговування будуть достатні, щоб покрити витрати на реєстрацію або припинення своєї підприємницької діяльності.