Килимарство
Художні тканини – один з видів декоративно-ужиткового мистецтва. Вони відзначаються художнім виконанням, наявністю майстерно створених орнаментальних та інших прикрас, гармонійністю кольорових поєднань. Художні тканини прикрашають у процесі ткання ритмічним повторенням і переплетенням ниток, здебільшого барвистих, а також вибійкою, розписом і вишивкою.
Визначним килимарським осередком XIX ст. було с. Вікно (Гусятинський район), де у 1888 р. В.Федорович заснував килимарську школу, в якій вивчали місцеві традиції народного ткацтва, виготовляли килими, застосовуючи рослинні орнаменти, зокрема з мотивами галузок чи листочків, що чергуються з площинно-трактованими плодами. Діяльністю цієї школи цікавились мистецтвознавці з Відня.
Ще одним цікавим, з мистецького і культурного погляду, центром розвитку ткацтва був Бучач. В 70-х рр. ХІХ ст. один з трьох братів Потоцьких, якому належав тоді Бучач, Оскар, заснував майстерню з виробництва гобеленів. Для цього він пристосував будівлі на острові Папірня, що був на річці Стрипі в селі Підзамочок. Сировину і майстрів він привіз з Ліону. Місцеві ремісники, що до цього часу займалися тільки оздобленням народного одягу, довго вчилися працювати з шовком і металевими нитками, які застосовувались для виготовлення гобеленів. Тому на початках в майстерні виготовлялися гобелени з вовни. Перший відомий нам Бучацький шовковий гобелен походить з 1878 р. А вже після крайової виставки у Львові 1894 р. слава цих гобеленів розійшлася по Європі. Під кінець ХІХ ст. в майстерні працювало 10 ткачів, усі з родини Нагужанських. У спогадах мешканців Бучача згадується ще одна родина – Крижанівських. За 60 р. існування майстерня виготовила понад 4 тисячі гобеленів. Крім гобеленів там вироблялися декоративні наволочки і крайки. Майстерня працювала до 1939 р. На початку ХХ ст. стали виникати численні підробки бучацьких гобеленів. Їх підробляли єврейські ремісники з Коломиї.
Не менш вагомим центром килимарства було старовинне містечко Вишгородок на Кременеччині, нині Лановецького району. У килимах майстрів цього осередку переважав рослинний орнамент, здебільшого на чорному або сірому тлі.
У килимах майстрів Західного Поділля переважав геометризований рослинний орнамент. Центральну частину складав візерунок з одного або кількох віночків із барвистих квітів, іноді квіткові мотиви вкривали цілу поверхню килима, а довкола них йшов бордюр з рослинних елементів. В орнаментах переважали рожева, темно-червона, зелена, жовта, бордова та синя фарби.
Багато спільних рис мають килими, виготовлені сучасними майстрами, які проживають в Кобиллі, Шилах, Романовому, Горах Стрийовецьких, Добриводах, Зарудді, Красносільці Збаразького, Вишгородку, Москалівці, Злащенцях Лановецького, Гаях Розтоцьких, Гаях за Рудкою, Залізцях Зборівського, а також Медині, Голотках, Кошляках, Богданівці, Кам’янках, Клебанівці, Панасівці Підволочиського, Іване-Пустому і Михайлівці Борщівського районів. Водночас кожному з килимарів притаманний власний творчий почерк, що виявляється у неповторному укладі орнаментальних форм й оригінальному колоритному вирішенні виробу.
Здавна славилась своїми килимами Збаражчина. Ще на початку XIX століття вироби братів Івахових з села Кобилля були в великій шані за кордоном і неодноразово отримували медалі на міжнародних виставках.
Нині на Тернопільщині можна визначити декілька центрів ткацтва та килимарства, зосереджених у Підволочиському, Збаразькому, Шумському, Лановецькому і Борщівському районах. Один із найбільших знаходиться в селі Токи Підволочиського району, в якому працює 10 відомих майстрів ткацтва, М.Безкоровайна, Н.Дереш. Г.Гасай. О.Хам, П.Тішин та інші. Там виготовляють килими і з геометричним, і з рослинним орнаментом. Композиції з геометричним орнаментом побудовані за принципом давнішніх зразків: вони мають домінуючий мотив у центрі поля, що утворюється з одного чи двох великих ромбів, у які вписані розетки. Центральне поле (здебільшого вишневого кольору) обрамляє кайма. У килимах з рослинним орнаментом середину заповнює великий букет троянд на чорному тлі. Кайма в них утворюється з дрібних галузок і квітів. Вона може бути подвійною — коли внутрішній пасок вужчий від зовнішнього, а то й потрійною на довгих сторонах килима. Слід відзначити, що зовсім не видно в роботах майстрів килимів вазонкового типу з малиновим або чорним тлом, які вважались одними з найкращих.
Названим промислом займаються в більшості сіл Шумського району. Так, в даний час в районі працює біля 60 ткачів. Найбільші осередки ткацтва знаходяться в селах В. Іловиця, Підгірське та Цеценівка. Виконавською майстерністю відзначаються роботи ткачів П.Слюсарчука, М.Собчук, Я.Мушак з Цеценівки. М.Іванчук з В.Іловиці, В.Козицької та М.ПожелінськоЇ з Катеринівки, І.Головатюк з Андрушівки, К.Панасюк та Ф.Парфом'юк з Обича.
Жителям області відомі такі майстри, як М.Дембовська з Пахині, Г.Парило з Снігурівки, О.Кушнірчук з Борщівки, Г.Янчишин з Кошківець, П.Копайська та К.Кульпака з Вербовець Лановецького району, М.Вільчинська з Кобилля, Г.Крива та М.Вавро з села Шили Збаразького району, Н.Фафруник з Дністрового та Г.Соломон з Боришковець Борщівського району.
Відомі майстри Тернопільщини С.Є.Пчола, А.М.Івахів та Д.Р.Кравчук узяли за основу класичний зразок місцевого художнього ткацтва. Ромби, розетки, клинці і кривулі на своїх виробах вони укладають пасмами в ритмічному чергуванні, покриваючи всю поверхню. Добір подається у сміливих контрастних сполученнях. Тло килима, виступаючи широкими кольоровими плямами, відіграє важливу композиційну роль. Кайма тут зовсім відсутня або буває подвійною, що характерно, наприклад, для ткання Івана Покиданця. Внутрішня кайма робиться ширшою і співзвучною за тоном із тлом килима, а зовнішня – вужча, ніжніша, кольором перегукується з розетами, які є композиційним центром. Роботи тернопільських майстрів завжди користується заслуженим успіхом на виставках, відзначаються нагородами. Кращі з них закуповують музеї. Окремі майстри-надомники збувають свої вироби через художній фонд України, звідки одержують відповідні матеріали для виготовлення килимів.
