2009-12-04 Тютюновий дим над Ягільницею
Шум століть
Не дуже часто доводиться бачити такий цікавий замок, дарма, що замком він перестав бути давно і вже більше двохсот років тютюновий завод. Навіть з-за неодноразово перебудованих залишків проступає минула краса. Замок цей — в Ягільниці на Чорківщині.
Як назвете село, так воно і заживе…
Існує багато легенд, що пояснюють походження назви села Ягільниця. Одна з них оповідає, що вона взялася від прізвища польського короля Казимира Ягелончика, який в п’ятнадцятому столітті стояв тут табором. За іншою версією, назва походить від татарського «ягел» — «пече». Так кричали татари, коли на приступах замку їх обливали гарячою смолою. Цілком можливо, тільки візьму на себе сміливість засумніватися у тому, що коли б мене хтось обливав чимось з оборонних мурів, я б сповіщала, що мені пече. Радше, то було б щось не надто цензурне. Але хто зна загадкову татарську душу?..
Стратегічне розташування Ягільниці вплинуло на всю подальшу її історію.
Лянцкоронські та інші
Важливу роль у ній відіграв замок. Його збудували наприкінці п’ятнадцятого століття. Він височів на горбі. Таке розташування не раз допомагало йому не здаватися ворогам та вистоювати всі навали. Одночасно із побудовою надземної твердині відбувалися і підземні роботи — розбудовувалися ходи, щоб уразі небезпеки можна було врятуватися із замку. За переказами, підземельних магістралей було декілька. Цікаво, що ходи були досить великими — ними міг проїхати кінний екіпаж. Вздовж ходу горіли смолоскипи, була продумана система вентиляції. У другій половині шістнадцятого століття замок перебудовують. Є версія, що до цього процесу прилучився відомий архітектор та мандрівник Гійом де Боплан. У сімнадцятому столітті Ягільницький замок став одним із найміцніших оборонних укріплень на Західному Поділлі.
За свою історію він змінив багатьох власників. Проте найбільш яскравим було панування в ньому князів Лянцкоронських. Деякий час замок був резиденцією турецького паші Ібрагіма Шеітана. Тут розважався король Польші Ян ІІІ Собєський, повертаючись із походу на Кам’янець.
Тютюнове життя замку почалося тоді, коли його продали австрійському уряду. Тоді його перепрофілювали на тютюнову фабрику.
У радянські часи вона теж потужно працювала. Тут виготовляли ферментований та спресований листок, який використовували для виготовлення цигарок «Львів», «Верховина», «Орбіта», «Космос», «Прилуки»…
Тепер тут вже немає тютюново-ферментаційного заводу, кажуть, замок незабаром відреставрують…
Але не замком єдиним...
Цікавою пам’яткою архітектури із не менш цікавою долею є костьол Успіння Божої Матері. У радянські часи в ньому організували спортивну школу, а потім склад меблевого магазину. 2002 року за кошти Кароліни Лянцкоронської костьол відновили. Вона — в’язень концтаборів, Гітлер власноруч відмінив їй смертну кару. Після війни з братами та друзями зібрали розпорошені колекції родини, щоб відновити всі храми на родинних землях.
Цікавим місцем є народний музей історії Ягільниці. Йому вже тридцять років. За цей час у ньому назбиралося чимало експонатів.
— Найбільше прагнув зібрати та висвітлити історію села, — розповідає засновник музею Степан Бубернак. — І, вважаю, нам це вдалося. В рік у нас буває не менше п’яти тисяч відвідувачів. Вийшли з церкви, кажу: «В нас нова експозиція». Ось і відвідувачі. А експозиції у нас багатопланові. Родзинками колекції є Євангеліє вісімнадцятого століття, образи того ж періоду, кераміка трипільської культури, матеріли, що розповідають про життя села. Останні, до речі, привертають найбільшу увагу. Діти «прилипають» до світлин, які оповідають про рідний край. Окрасою нашого музею є лемківська світлиця, з меблями лемків. До речі, в останній незабаром виставимо наше найновіше надходження — майже столітнє трюмо з Устя-Руської родини Хованець.
До речі, пан Степан цікавий не тільки тим, що заснував музей. Він ще й активний громадський діяч, письменник. Автор сімнадцяти краєзнавчих та дидактичних книжок.
Автор: Анна ЗОЛОТНЮК
Джерело: «Вільне життя плюс», №97a (15105a) від 04.12.2009 р.
